Привіт!
Я Сергій Соловйов, CEO агенції Solve Marketing. Сьогодні я спілкуюсь із Анастасією Левдіковою.
Що ми обговоримо:
- бізнеси Анастасії;
- які зміни відбулися після 24-го лютого;
- прогнози щодо вступу України в Євросоюз із погляду впливу на бізнес;
- як найняти правильну людину в команду за допомогою Harrison Assessments;
- як знайти ідеальний баланс між роботою й сім’єю;
- яким має бути керівник.
Та інші цікаві теми.
Привіт, Настю!
— Знаю, що в тебе є кілька бізнесів. Розкажи, будь ласка, більш детально про них.
— Незважаючи на війну, у моїй професійній кар’єрі було й залишається три бізнеси. Вони одночасно і схожі, і різні.
Один із моїх бізнесів — Masterstudy, проєкт, пов’язаний із освітою за кордоном. Наразі він кардинально змінюється, тому що змінюються й умови вступу для українських студентів, візові умови Європи, США та Канади. Допоки незрозуміло, як клієнти й ринок загалом реагуватимуть на ситуацію, яка склалася в нашій країні.
Другий проєкт — Harrison Assessments. Це психометричне тестування та система people-аналітики, яку ми розвивали в Україні як партнери для українських компаній.
Третій проєкт — працевлаштування за кордоном. Він теж змінився, якщо вистачить часу, поговоримо й про це.
— Ти працюєш над розвитком трьох проєктів одночасно?
— Я людина відповідальна, яка максимально контролює все, що в моїх силах. Але я завжди розуміла, що будуть зовнішні обставини, які втручатимуться в моє життя. Усі мої міжнародні проєкти залежать від стейкхолдерів в інших країнах: уряд, їхнє законодавство тощо. Усе це може суттєво вплинути на мій бізнес.
Ось, наприклад, у 2007 році я практично втратила один бізнес через рішення уряду США, у 2008 році — криза й проблеми з курсом, а ми як міжнародний проєкт дуже залежимо від нього. У гіршому випадку така ситуація призводить до фінансових втрат: втрат самого бізнесу, клієнтів і партнерів.
Саме тому я усвідомлено спрямувала зусилля на створення та розвиток одразу трьох проєктів.
У сучасних реаліях компаніям зараз не зовсім до розвитку персоналу. Наразі на першому місці виживання, утримання, безпека та рекрутинг. Деякі бізнеси зараз закриваються через логістичні проблеми або через те, що територія, де вони раніше працювали, не в кращому стані.
— А який із твоїх бізнесів почувається найкраще?
— Їм зараз усім непросто, але більш успішно справи просуваються в проєктів освіти та працевлаштування за кордоном.
А проєкт Harrison Assessments дає мені змогу працювати з міжнародними компаніями. І зараз я активно вийшла на міжнародний ринок, бо фізично не перебуваю в Україні.
— Ти кажеш, що зараз не працюєш в Україні. Твоя команда теж працює віддалено і не перебуває в країні?
— У мене є співробітники, які залишилися в Україні, — ми продовжує разом із ними працювати. Також є й співробітники, які поїхали за кордон, але там різна ситуація, бо хтось не може приділяти багато часу роботі через певні обставини.
У нас є цікава нова модель співпраці з колегами — ми партнеримося з ними, іноді, можна сказати, із нашими конкурентами з усього світу, щоб ділитися командами та працювати над кейсами клієнтів.
— Але вся робота побудована зараз віддалено?
— Так, абсолютно правильно. Зі своєю командою я працюю повністю дистанційно. Із клієнтами я також work remotely, проте іноді деякі зустріч проходять офлайн.
— Пам’ятаю твій затишний офіс. А що змінилося після початку війни? Наскільки стало складніше або простіше працювати?
— Ніколи не думала, що скажу таке, але завдяки ковіду ми навчалися працювати дистанційно, тому важко сказати, що щось глобально змінилося.
Якщо раніше відсутність офісу чи електронний документ могли спричиняти певні побоювання, збентеження, то наразі люди ставляться до цього абсолютно нормально.
Наші клієнти знаходяться в усьому світі: і фізичні, і юридичні особи. Вони абсолютно нормально ставляться до home зустрічей.
— Як ти вважаєш, які перспективи в Україні зараз?
— Це одночасно і гарне запитання, і складне.
Я поїхала в перший день війни, коли прокинулася о 5 ранку й почула перші вибухи. Перша думка, яка мені спала: «Настю, твоє життя вже не буде як раніше».
Мабуть, мене навчили спостереження за Іраком, Донбасом, ковідом. Тоді всі казали, що ця ситуація затягнеться лише на місяць, проте це тривало роками і наслідки цих подій ми досі бачимо. Тому зараз я не сподіваюся, що це закінчиться швидко.
По-перше, я, можливо, розмірковую егоїстично, щоб не обнадіювати себе: «А раптом завтра все буде добре і ми зможемо повернутися». Бо це заважає мені розпочинати щось нове».
По-друге, переглядаючи новини, я розумію, що не схоже, щоб війна в Україні скоро закінчилася. Це дуже сумно.
Тож я даю собі команду: «Живи так, ніби так буде завжди, і подивися, що з цим буде». Така позиція дає мені змогу максимум своїх зусиль спрямувати на роботу та сім’ю, а не витрачати енергію на сумніви, які тягтимуть мене додому. Завдяки цьому я маю більше концентрації, ефективності, енергії тощо. Я можу подбати про свою команду, незалежно від того, де вона перебуває, про свою сім’ю та сконцентруватися на своєму бізнесі. Це мій вклад у мир на Землі. Інакше я не знаю, як допомогти.
— А що ти думаєш щодо вступу України в Євросоюз?
— Теж цікаве запитання!
Я зараз перебуваю в Ірландії. Ця країна демонструє задоволеність від вступу до Євросоюзу. Бо насамперед вони отримали необхідне фінансування, для того щоб вийти на нову сходинку економічного розвитку. Також Ірландія створила сприятливі умови для корпоративних бізнесів через зниження корпоративного податку та залучила чимало великих компаній і корпорацій на свою територію. Це також позитивно позначилося на економіці країни.
За допомогою коштів Євросоюзу вони добре розвинули внутрішню інфраструктуру: з’єднали Північну Ірландію з Республікою Ірландія.
Я не чую скарг щодо вступу до ЄС від місцевих жителів. Навпаки, вони позитивно ставляться до змін.
Я не політик, щоб визначати, як вступ до Євросоюзу вплине на Україну. Особливо не можу сказати, які будуть наслідки після того, як країна пройде випробування війною.
Перш ніж поїхати до Ірландії, я була в Болгарії, яка теж є членом Євросоюзу, але має зовсім інакший вигляд. І це мене наводить на думку, що наслідки вступу до ЄС залежать від менталітету нації: наскільки вони готові скористатися всіма можливостями і наскільки це буде справедливий взаємообмін ресурсами обох сторін — Євросоюзу та певної країни.
— Добре, а якщо сфокусувати саме на твоїх проєктах. Яким буде вплив вступу України до Євросоюзу на твій бізнес?
— Якщо казати про проєкт People Аналітика, я бачу тільки позитивні наслідки. Бо вступ до ЄС — це допомога таким проєктам.
Проте рекрутинг може ускладнити ситуацію для мого бізнесу, бо ми працюємо із США. Оскільки кордони інших країн були закриті для наших членів організації, які користувалися цією послугою, то й їхній фокус залишався на Штатах. Якщо кордони будуть відкритими, як зараз, то це підвищить конкуренцію за професіоналів, які готові їхати за кордон. Я розумію, що деяких із них ми втратимо, оскільки вони оберуть працювати в Європейських країнах, а не їхати до США.
Якщо розглядати проєкт Masterstudy, то вступ до ЄС змінить світогляд клієнтів та наблизить до ідеї навчатися в Європі. У зв’язку з цим нам потрібно буде переглядати спектр послуг, які ми їм надаватимемо.
— Звучить так, мовби в тебе вже все прораховано 🙂
— Так, але я все одно знаю, що будуть фактори, які я не зможу передбачити.
Ось раніше для українців вартість навчання в іноземних ВНЗ коштувало дорожче, ніж для європейських студентів. Наприклад, навчання в Ірландії для європейця коштувало б €6 000, а для українця — €16 000 на рік.
Якщо Україна вступить до ЄС, то освіта за кордоном для українців стане доступнішою. Відповідно, це може підвищити потік клієнтів і позитивно позначитися на нашому бізнесі. З іншого боку, це зменшить прибуток окремо з одного клієнта, адже обсяг роботи зменшиться. Наприклад, не потрібно буде оформлювати візу, для того щоб клієнт виїхав навчатися за кордон.
— Мені здається, що Masterstudy — найбільш матеріальний і зрозумілий проєкт. А ось Harrison Assessment менш знайомий для людей. Наприклад, я про це нічого не знав, поки не познайомився з тобою. Можеш розповісти більш детально про цей проєкт?
— Ще в 2018 році на одній із міжнародних виставок, присвячених освіті за кордоном, я познайомилася з командою Harrison Assessment. Після цього я брала участь у їхніх локальних конференціях у Португалії та познайомилася із засновником — Деном Харрисоном.
Мене захоплює те, що ця система допомагає визначити, у чому полягає талант того чи іншого співробітника. За допомогою цієї інформації можна зрозуміти, які йому ролі та функції найбільше відповідають. Це допомагає ставити правильних людей на правильні місця й розвивати їх у певному напрямі. Система Harrison Assessment дає змогу зекономити багато часу на проходження інтерв’ю, спостереження та очікування результатів від кандидатів протягом багатьох місяців тощо, оскільки дає потрібне розуміння навіть ще до знайомства з людиною.
— Звучить як магія! Як саме це відбувається?
— Ден Харрісон — математик та психолог за освітою. Звичайно, є багато різних асесментів, проте він зміг покращити систему їхнього проходження. Наприклад, є системи, які дають змогу визначити, хто ти — більше лідер чи комунікатор тощо. А Ден каже: «Я не хочу працювати з категоріями. Подивіться на нас — ми всі різні».
Harrison Assessment — це невеликий опитувальник, який за допомогою хитрого механізму дає змогу сформувати портрет людини з різних рис характеру. Пройти його можна орієнтовно 25-30 хвилин.
Сам опитувальник налічує 16 сторінок, кожна з яких містить 8 лише позитивних тверджень, які просто потрібно ранжувати. Таким чином людина не боїться себе погано охарактеризувати.
Знову ж таки, це тестування допомагає визначити сильні сторони людини, де її зони розвитку, де перешкоди, із якими вона стикатиметься, виконуючи ту чи іншу роль тощо.
— Це дуже круто звучить і щодо результату, і щодо методу. Особисто я як маркетолог, коли бачу недооцінений продукт або компанію, хочу допомогти їм стати більш відомими. Тобто щоб вони привернули увагу нових клієнтів, яким ця послуга насправді потрібна.
Я проходив цей асесмент і залишився дуже задоволений як процесом, так і результатом. Це дуже крутий напрям, тому я бажаю, щоб він розвивався й привертав увагу все більшої кількості людей.
— Дякую! Проте не всі компанії готові до цього.
— А ось коли ти набираєш людей у команду, ти користуєшся цим методом?
— Звісно! Усі люди, які приходили до моєї команди, проходили це тестування.
— А де зараз ти шукаєш людей: через які методи, способи, сайти?
— Останні 3-4 місяці після початку війни я не шукала нових людей, бо в мене було завдання — зберігати свою команду, допомагати роботою, розподіляти завдання та переформульовувати цілі. Також у мене розвинулася мережа консультантів, які працюють як external experts. Якщо потрібна була якась допомога, я залучала їх.
Якщо казати про мій минулий досвід, то загалом мої співробітники рекомендували мені кандидатів на ті або інші ролі. Крім того, у мене є люди, із якими я працюю багато років. Нових людей шукала за допомогою сервісів work.ua та robota.ua.
— Як ти вважаєш, які обов’язкові якості мають бути в керівника?
— Є керівник як менеджер, який просто управляє певними процесами, а є керівник як лідер, який веде за собою. Лідеру важливо вміти нести відповідальність і брати на себе ризики. Він має чітке бачення, чого він хоче, що для цього потрібно зробити, які є перешкоди на шляху. І водночас лідер сповнений оптимізмом: «Я вірю у свої сили! Я вірю у свою команду».
Крім того, лідер — це людина, яка йде вперед і надихає інших іти за нею, бо їм цінне те, що вона робить. Також лідер уміє розподіляти відповідальність, бачачи професіоналів у людях.
Мій батько казав, що одна з найбільших послуг, яку роблять керівники для своїх підлеглих, — вимогливість до них. Без неї важко подолати скляну стелю й стати кращим. А керівник допомагає зробити це безкоштовно, вимагаючи від тебе, допомагаючи тобі рости.
— Дуже цікаво й круто! Ти ніколи не думала відкрити рекрутингову агенцію для пошуку талантів?
— Насправді мій третій проєкт якраз і пов’язаний із рекрутингом. Зараз, перебуваючи в Ірландії, я зайнялася цим проєктом як зовнішній консультант: мені запропонували проводити рекрутинг для місцевої компанії.
— Я вважаю, що в тебе дуже глибоке усвідомлення такого складного процесу, як керування людьми. Це дуже цінна, унікальна навичка експерта!
— Дякую! Як казав мій батько: «Роки — досвід».
— Я пам’ятаю, що до війни ми спілкувалися на тему пошуку балансу між кар’єрою та сім’єю. Який у тебе ідеальний рецепт цього балансу?
— Баланс…як його насправді виміряти? На терези не поставиш, тому це як внутрішній звіт:)
Наразі мій робочий день ділиться на 2 частини: у першій половині дня я працюю з одним клієнтом, у другій половині дня я займаюся власними проєктами. І ще водночас я повинна бути мамою, дружиною і приділяти час собі.
Час на останнє я виділяю з 6:00 до 7:30 ранку. Я прокидаюся, йду до місцевого парку на пробіжку або заняття йогою. Потім я повертаюся, готую сніданок і ми спілкуємося з сім’єю. Після цього я починаю працювати. Моя сім’я знає про те, що в цей час мене не треба турбувати. Чоловік також у сусідній кімнаті працює паралельним курсом. Після першої половини дня я беру невелику паузу, готую обід і після цього продовжую працювати. Увечері ми знову збираємося й обговорюємо, як у кого минув день.
Тричі на тиждень ми з сім’єю намагаємося займатися спортом. Зазвичай я тренуюсь із чоловіком, а діти — на окремих секціях.
Раніше в мене була хвороба — робота на вихідних. Зараз я стежу за цим, щоб приходити щопонеділка з новими силами й починати робити те, що мозок все одно обробляв на вихідних і пропонував тобі нові рішення, які тобі хочеться втілити в життя.
— Як можна залишатися такою позитивною людиною з таким робочим навантаженням?
— Тут знову таки повертаємося до Harrison Assessment. Ден Харрисон казав так: «Якщо дати людині займатися улюбленим видом діяльності, то вона із задоволенням це робитиме і з легкістю розвиватиметься в цій сфері як професіонал».
Я думаю, ти це теж відчуваєш у своїй роботі. Але все одно потрібно притримуватися балансу.
До ковіду в мене було божевільне навантаження. Потім ми змінили країну та 14 осель за місяць, але звичка залежати від кайфу на роботі все одно перемагає.
Місцеві в мене запитують, як я так швидко знайшла проєкти, із якими працюю, тому що вони місяцями не можуть знайти роботу. Я вважаю, що це залежить від самої людини.
Ось це ще одна лідерська якість — уміння легко адаптуватися до змін. Це важливо, оскільки світ сьогодні — це постійні зміни. Минула та ера, коли можна працювати на одній роботі аж до пенсії.
— Так! Навіть у межах нашої агенції ми постійно стикаємося з різними бізнесами, завданнями, постійними змінами. Зважаючи на те, що ти розповіла, у тебе дуже щільний робочий графік. Чи є в тебе щось таке, чого ти хотіла б навчитися, але не вистачало часу?
— Я постійно навчаюся чомусь новому. У вересні-жовтні я пішла на програму Австрійського інституту “Institute of transfer effectiveness”. Потім я проходила сертифікацію від Harrison Assessment. І ось, приїхавши до Ірландії, я зрозуміла, що тут знаходяться DCU, UCD — головні Дублінські університети-перлинки.
Нещодавно о п’ятій ранку я здала тестування Duolingo. У мене вийшло 130/160 балів, попри те, що це було рано-вранці. І ось також нещодавно я написала своє академічні резюме, есе і сьогодні подам документи на місцеву магістерську програму, яка називається “Strategic learning and development”. Тому питання освіти й розвитку завжди мене чіпало 😉
— Той самий момент, коли серед ночі тебе будять і ти здаєш тестування — не жарт, а реальність!
— Абсолютно правильно)
— І ніхто ж не будив…
— Це магія!
— Рубрика «Діти та бізнес»! Я знаю, що в тебе є чудовий син, ти про нього розповідала. Чи мають батьки впливати на вибір життєвого шляху дитини, як ти вважаєш?
— Насправді в мене двоє дітей — хлопчик та дівчинка.
Мені здається, що батьки не можуть не впливати. Навіть якщо вони цього не хочуть, то все одно впливатимуть особистим прикладом. Ось я не вірю, що можна навчати дітей лише словами й водночас робити щось протилежне. Іноді я себе теж обманюю й починаю навчати дітей тому, чого сама не роблю, — це нечесно.
Я вважаю, що найбільший вплив на підсвідомість дітей має досвід батьків та їхнє оточення. І я впевнена, що мій приклад життя впливає на їхній вибір життєвого шляху.
Але інколи я все одно не можу втриматися й не прокоментувати, що я думаю з приводу тієї або іншої професії. Наприклад, в Ірландії постійно бракує лікарів. Тож я кажу сину: «Слухай, лікар — це справді хороша професія зі стабільною зарплатою». І коли він мені відповідає: «Ні, тільки не медицина!», я розумію, що більше натяків на це не робитиму.
— Тобто коли ти чуєш відповідь «ні», то це для тебе — ні?
— Буває по-різному. Буває, що вони відповідають «ні», тому що не знають насправді, про що йдеться. Наприклад, я наполягаю на тому, щоб мій син відвідував курси англійської, бо розумію, що йому це в майбутньому стане в пригоді. І я демонструю це на власному прикладі. Проте зараз він може не хотіти цього робити, бо хоче грати в гру.
Я вважаю, що в такі моменти батькам варто наполягати. Але це треба робити не через вимогливість, а шукати те, що буде мотивувати дитину. А також давати можливість відмовлятися від чогось, якщо дитина спробувала це й нічого не вийшло.
— Я поставив тобі це запитання недарма, оскільки вважаю тебе експертом саме з профорієнтації, бо в тебе багато скілів на перетині освіти та асесменту. Тому чи радиш ти приймати рішення щодо вибору професії, ґрунтуючись на Harrison Assessment?
— І так, і ні.
За допомогою Harrison Assessment ми можемо визначити, наскільки риси характеру людини відповідають тій чи іншій професії.
Наприклад, підліткам притаманні такі риси, як безкомпромісність, прямолінійність, які реально заважатимуть майбутній кар’єрі. І ось якийсь підліток хоче стати дипломатом. Завдяки тестування ми зможемо це визначити й підкреслити йому, що так, його прямолінійності є місце в цій професії, але бракує дипломатичності. Ми маємо запитати в підлітка: «Якщо хочеш справді досягти успіхів у цій кар’єрі, давай подумаємо разом, що ти можеш зробити для того, щоб покращити свої навички спілкування?».
Також Harrison Assessment демонструє спектр професій, які можуть відповідати дитині, тому що найчастіше нам складно визначити, які професії взагалі існують у цьому світі. У базі даних Harrison Assessment налічується понад 750 різних професій.
Я вмовляю сина з 13 років кожні пів року проходити це тестування, бо всі ми істоти мінливі у своїй поведінці та вподобаннях. Люди постійно дізнаються щось нове, потрапляють під влив інших людей, проєктів тощо. І ось у 13 років у нього не було конкретного фокусу у виборі кар’єри. А в 15 років я бачу нахили до інженерної спеціальності.
Тому я не наполягаю на медицині, вивченні французької та італійської мов, бо він не гуманітарій. Але на вивченні англійської все одно наполягатиму.
— Я ще раз переконався, що в тебе дуже високі вимоги насамперед до себе особисто і до дітей. А що ти думаєш щодо ТОП-3 якостей людини, які ти поважаєш найбільше?
— Це складне запитання, бо всі люди різні. Я не можу сказати за 3 якості, які змушують мене поважати ту чи іншу людину. Але я дуже поважаю людей, які мають свою справу і присвячені їй. Таким чином вони реалізовують свій потенціал і створюють навколо себе своє середовище.
Через свою справу ми несемо у світ добро, користь людям. Також завдяки цьому ми знаходимо свій шлях, долаємо випробування, щось створюємо як творці й допомагаємо іншим людям — нашим співробітникам та клієнтам.
Зовсім неважливо, яка це справа: це можуть бути гарно прибрані вулиці, які надихатимуть людей на порядок, також це можуть бути троє дітей, а в когось — велика компанія, корпорація тощо. Ось майстерність у своїй справі я дуже поважаю!
— Круто! А чи бувають у тебе в бізнесі якісь курйозні ситуації?
— Так, дуже часто. Через два роки можна з них посміятися, проте в моменті бажано, щоб їх не було.
— Можеш щось розповісти?
— Так. Ось нещодавно була ситуація, коли на людину чекала компанія в США і вона спочатку поводилась так, ніби вона вже в дорозі в аеропорт. А виліт мав бути з Польщі. Але потім виявилося, що її затримали на кордоні, тож компанія за свій рахунок змінила квитки. Потім ця людина й зовсім не прийшла на літак.
Дуже багато курйозів також було, коли ми працювали зі студентською програмою “Work and Travel”, бо студенти — люди творчі. Часто ми отримувал фото, де вони десь у Каліфорнії їздять на візках із супермаркету, або відео, де вони навчають американців вимовляти наші скоромовки.
— Круто, зрозумів! А чи можеш ти надати приклад, що у твоїх проєктах клієнти вважали б ідеальною послугою, за якою вони готові шикуватися в чергу?
— Я гадаю, що за допомогою того ж Harrison Assessment вони зрозуміли такі речі:
- які цілі вони мають та як їх досягти;
- як пробити свою «скляну стелю»;
- яку роль краще займати;
- які функції краще виконувати;
…і багато інших питань.
— Це прям золота відповідь.
— Зараз, коли я займаюся рекрутингом для місцевої компанії, я спіймала себе на думці, що я мало дивлюся на те, хто де навчався. Головне — досвід, що і як людина робить, щоб оцінити, наскільки вона професіонал.
Ось університети вчать нас, що робити, але не вчать, як це робити. Вони не дають практичного досвіду. Звичайно, є програми, які надають і теорію, і практику, але цього все одно недостатньо.
Я особисто дивлюся на освіту не тільки як на систему вкладання певної інформації в голову, а ще й як на вміння заводити та будувати нові відносини, адаптуватися, розкривати свій потенціал, не лякатися й не здаватися тощо.
— Чи є у твоїх бізнесах такі проблеми, які хотілось би якось магічно вирішити? Можливо, поведінку людей і тоді все стане кращим для твоїх проєктів.
Надам приклад: у бізнесі з налаштування CRM-систем такою проблемою є те, що люди налаштовують цю систему, але не користуються нею. Тобто вона добре налаштована, а клієнт незадоволений, тому що його співробітники не користуються.
— Тут можна не тільки про бізнес зазначити, а й про особисте. Наприклад, я задумалася над тим, щоб, зважаючи на поточну інфляцію, диверсифікувати свої кошти за допомогою фондового ринку. Ось як ти кажеш, було важко почати використовувати CRM-систему, так і мені важко почати роботу з трейдинг-терміналом. І доки якась людина не візьме мене за руку, не покаже до кінця, як це робити, то мені й надалі буде складно взятися за це. Мені здається, що така сама ситуація із впровадженням CRM-систем.
Людей лякає невідомість, зміни, бо ми прагнемо до стабільності. Щось нове для нас — це біль або велика втрата енергії. І тільки-но ми зрозуміємо, що надалі заощадимо більше енергії та інших ресурсів, то готові піти на цей біль.
І ось завдання тих, хто впроваджує щось нове, — провести людину через біль та пройти з нею всі кроки до кінцевої точки.
А в моєму бізнесі, якщо в співробітника щось не виходить, то він або не може, або не вміє, або не хоче. Якщо людина не хоче, то тут уже нічого не зробиш, якщо не вміє, то можна навчити, а якщо не може — треба з’ясувати, які причини заважають, і обговорити це.
— Це дуже крута, глибока думка, і ми її обов’язково запишемо та покажемо Сергієві Тимчуку!
І загалом дякую за такі глибокі думки! Твої навички роботи з людьми, їхнє оцінювання дуже експертні. Тебе дуже приємно й цікаво слухати.
— Теж дуже дякую за інтерв’ю і за увагу. Насправді приємно, тому що з цим переїздом дуже багато зв’язків обриваються. І я дуже вдячна тобі, що ти залишаєшся на зв’язку, та рада співпрацювати з вами знову.
— Дякую за довіру!
Сподобався матеріал? Читайте більше інтерв’ю в нашому блозі!
