Велика концепція незначних покращень

Маркетинг — це не реклама. І не брендинг. І не упаковка вашої пропозиції. Маркетинг — це не позиціювання. Не ваш сайт. Не соціальні мережі. Не презентації, відео чи кейс-стаді. Навіть не рилси, які залітають у ТОПи переглядів. Не перші місця в пошукових системах. І не PR-публікації. 

А що ж це тоді? Маркетинг — це все це разом та ще сотні дрібничок, які, тим не менш, мають значний вплив на кінцевий результат. 

Але як саме дрібниці впливають на результат? Який вплив мають один допис або одна стаття про ваш бренд? Дуже мінімальний. Це навіть не один відсоток від успіху. Отримати очікувані результати можна лише завдяки сукупності дій та покращень, більшість із яких здаються незначними. 

Ось приклад, який це підтверджує. 

У 1992 році британець Кріс Бордман виграв золоту медаль на Олімпійських іграх у Барселоні в індивідуальній гонці з роздільним стартом, перемігши німця Йенса Лемана. Це був перший тріумф британського велоспорту з 1920 року, коли на олімпіаді знову прозвучало «Боже, бережи Королеву». Проте цей успіх міг залишитися випадковим, якби не вдалося побудувати на ньому подальший розвиток. Британський велоспорт тривалий час був у занепаді, його вважали безнадійною справою, як підкреслює шотландський журналіст і колишній велоперегонець Річард Мур.

У своїй книзі «Mastermind: How Dave Brailsford Reinvented the Wheel» Річард Мур описує ситуацію в британському велоспорті до його відродження. У той період результати були настільки поганими, що один із виробників відмовився постачати велосипеди британським спортсменам, побоюючись, що це негативно вплине на репутацію бренда та продажі.

Тому перемога в 1992 році не могла залишитися просто вдалим збігом обставин. Вона мала стати початком нового етапу. Так вважав тренер Кріса Бордмана — Пітер Кін. Він створив довгострокову стратегію для розвитку велоспорту у Великобританії, де перемога Бордмана мала допомогти залучити необхідні кошти до цієї сфери, яка страждала від нестачі фінансування.

За кілька років британський велоспорт, який колись вважався аутсайдером, стрімко піднявся на вершини. Уже на олімпіаді в Афінах британці повернулися на п’єдестал (уперше за 22 роки). Однак справжнім тріумфом стали ігри 2012 року в Лондоні, де національна збірна виборола сім золотих медалей із десяти можливих у трековому велоспорті. Вони закріпили свій статус лідерів світового велоспорту, регулярно завойовуючи медалі на чемпіонатах світу між олімпіадами.

Менш ніж за десятиліття Пітер Кін, а згодом його послідовник Дейв Брейлсфорд докорінно змінили британський велоспорт. Ключем до цього стала проста ідея, яку можна застосувати до будь-якої сфери діяльності. Брейлсфорд використав концепцію «marginal gains» — стратегію мінімальних покращень, яка полягає в поступових, незначних змінах на різних аспектах підготовки та повсякденного життя спортсменів.

«Якщо розібрати велоспорт на найдрібніші деталі й покращити кожну з них хоча б на один відсоток, то сумарний результат буде значним», — пояснював Брейлсфорд журналістам після тріумфу збірної на домашній олімпіаді. 

Команда Брейлсфорда детально вивчила всі аспекти велоперегонів та почала вдосконалювати кожну дрібницю. Вони зробили сидіння велосипедів зручнішими, натирали гуму коліс спиртом для кращого зчеплення, а перегонці носили шорти з підігрівом, щоб підтримувати оптимальну температуру м’язів. Спортсмени тренувалися з датчиками, дані з яких використовували для точного налаштування тренувальної системи. Також протестували різні матеріали костюмів для перегонів в аеродинамічній трубі, щоб знайти ідеальний варіант.

Брейлсфорд докладав зусиль, щоб жодна деталь не залишалася поза його контролем. Він протестував масажні гелі, які сприяють швидшому відновленню м’язів, запросив професійного хірурга для навчання перегонців техніці миття рук і підбирав матраци та подушки для забезпечення комфортного сну атлетів.

У період із 2007 до 2017 року британські велоперегонці здобули 178 медалей на чемпіонатах світу і п’ять разів вигравали Тур де Франс.

Хоча досягнення команди важко оскаржити, серед її членів були й ті, хто сумнівався в концепції мінімальних покращень. Сер Бредлі Віггінс, один із найбільш успішних атлетів Брейлсфорда, назвав цю ідею брехнею, стверджуючи, що насправді важливі основи, а не дрібні деталі. Він вважав, що успіх залежить від особистих здібностей, а не від незначних покращень. Незважаючи на його скептицизм, концепція продовжувала працювати.

У маркетингу ви теж не побачите, як саме ця незначна дія впливає на результат. Але якщо розібрати маркетинг вашого бізнесу на сотні дрібних деталей, впровадити та покращувати кожну з них, то концепція незначних покращень запрацює для вас на повну силу. 

406 переглядів